Індивідуальна робота. Звуконаслідування домашніх тварин

---

Консультація для батьків

ОСОБЛИВА ДИТИНА - ОСОБЛИВИЙ ПІДХІД

Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів. Дитина почала пізніше гулити, тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити.

До трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів.

З іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка.

Дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їхнього змісту, погано заучує вірші.

В поведінці дитини є моменти, які вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас міняється настрій.

Ви бачите ці вади, але у Вас десь жевріє надія, що дитина переросте і буде такою як і всі.

Педагоги садочку радять Вам відвідувати інший, спеціальний сад, де вашій дитині буде краще.

Що ж не так з дитиною? Чим пояснити її стан? Це стан, при якому спостерігається стійке, незворотне порушення пізнавальної діяльності, що зумовлюється органічним ураженням головного мозку.

Цим і пояснюються особливості вашої дитини. У нас особлива дитина, яка потребує особливої уваги!

Шановні батьки!

- Усвідомте, що виховання та навчання дитини – це довгий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

- Дотримуйтеся режиму.

- Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів.

- Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

- Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі.

- Заохочуйте навіть незначні досягнення вашої дитини.

- Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

- Ніколи не висловлюйте свої думки щодо педагогів в присутності своєї дитини.

Прийміть до уваги такі поради:

- Любіть та оберігайте свою дитину.

- Не чекайте, що вона буде такою, як Ви, або такою, як Ви хочете.

- Допоможіть їй стати самою собою.

- Будьте добрим прикладом для своєї дитини.

- Не мовчіть зі своєю дитиною; грайтеся з нею, працюйте з нею, розмовляйте з нею.

- Не принижуйте гідності своєї дитини.

- Привчайте дитину до порядку, навчайте бути слухняною, не відкладайте зауваження «на потім».

- Чекайте від дитини тільки таких умінь та оцінок, на які вона здатна.

- Пам’ятайте про велику силу похвали, не чіпляйте на дитину «ярликів».

- Піклуйтеся про створення комфортних умов для розвитку вашої дитини.

Я – особлива дитина!

Любіть мене!

Мені необхідний особливий підхід:

- Своєчасні та систематичні спостереження і лікування у лікарів-фахівців.

- Мені найкраще відвідувати спеціальний заклад, де зі мною будуть займатися вчителі-дефектологи.

- У мене повинні бути гарні, розвиваючі іграшки.

- До мене потрібний індивідуальний підхід.

- Розвивати і навчати мене необхідно повільно на короткотривалих заняттях, часто повторювати і повільно ускладнювати навчальний матеріал.

- Якщо я втомився – дайте мені невеликий відпочинок, або займіть мене чимось іншим.

- Не вимагайте від мене більше, ніж я можу.

Причинм народження «"

Ви запланували дитину, чекаєте або вже народили її? Ознайомтесь, будь ласка, із змістом цієї пам’ятки:

- Згадайте, які хвороби перенесли Ви і ваші найближчі родичі.

- Чи були у вашій родині такі, у яких пізно з’явилося мовлення, були труднощі з навчанням у школі?

- Як часто у вашій родині вживають алкогольні напої, наркотичні речовини? Чи палите Ви? А, може, хтось із вас ВІЛ-інфікований?

- Мами! Пригадайте, як протікала ваша вагітність?

- Можливо, в перші три місяці Ви перехворіли респіраторними, інфекційними захворюваннями, або у вас був хламідіоз?

- Чи є у Вас звичка палити, зловживати алкоголем, вживати медпрепарати без призначення лікаря?

- Можливо у Вас була загроза викидня? Анемія плода? Ви падали, або травмували живіт?

- Як відбувалася у вас родова діяльність: проводилася стимуляція пологів, чи це були важкі, затяжні, або стрімкі пологи?

- Ваша дитина народилася за допомогою кесаревого розтину, накладання щипців?

- Коли закричала дитина?

- Чи знаходилась вона якийсь час у барокамері?

- Чи могла дитина самостійно смоктати?

- Можливо, були ще якісь особливості, на котрі необхідно звернути увагу?

Батьки!

- До народження дитини ведіть здоровий спосіб життя: не вживайте алкоголь та наркотики, не паліть.

- Якщо Ви хворіли інфекційними хворобами, маєте хронічні захворювання, отримайте консультацію у лікаря-спеціаліста щодо народження здорової дитини.

- З літератури ознайомтеся з розвитком та становленням психічних процесів (увага, пам’ять, мислення, мовлення) та нормою раннього фізичного розвитку дитини.

- Будь які відхилення у психічному, фізичному розвитку дитини від норми потребують Вашої уваги.

- Не бійтеся звернутися до лікаря-фахівця: невролога, психіатра, які нададуть Вашій дитині фахову допомогу.

- Хай дитина відвідує той дитячий заклад, де найбільше розвинуть її здібності.

Підготувала вчитель-дефектолог Шумейко В.В.

Дитина з гіпердинамічним синдромом

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) - це хворобливий стан нервової системи дитини, що полягає в неповноцінності процесу гальмування і різкому переважанні процесу збудження. Це й перешкоджає концентрації уваги.

Симптоми СДУГ слід відрізняти від нормальної, властивої багатьом дітям (особливо в дошкільному віці) високої рухової активності. Адже активність, та ще й надмірна, передбачає і відповідний запас енергії, тим часом як у гіперактивних дітей такого запасу здебільшого немає. Навпаки, постійне збудження не дає їм змоги відпочити, їхня нервова система виснажується і потребує захисту та зміцнення. Справжнє здоров'я, сила нервової системи дитини виявляється в цілеспрямованості, здатності довести розпочату справу до кінця. Надмірна ж активність дітей із синдромом непродуктивна: мета часто не ставиться або дуже швидко втрачається. Цей недолік і перешкоджає формуванню в неї мотиваційної сфери, зокрема, позитивних мотивів навчання як важливого компонента готовності до школи.

Отже, головна відмінність гіперактивності від просто активного темпераменту в тому, що це не просто риса характеру, а наслідок розладів у функціонуванні центральної нервової системи. Причин таких розладів багато. Це й шкідливі впливи під час внутрішньоутробного розвитку; гіпоксія (недостатність кисню, зумовлена різними хворобами матері); отруєння алкоголем чи наркотиками, нікотином та іншими шкідливими речовинами, яких чимало в екологічно неблагополучному середовищі. Причиною можуть бути травми (струс) головного мозку. Фахівці надають надзвичайно важливого значення й спадковим чинникам, бо часто ті ж самі порушення спостерігаються у когось із батьків.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю - патологія, що потребує своєчасної діагностики й комплексної корекції: психологічної, медичної та педагогічної. СДУГ , на відміну від багатьох інших неврологічних захворювань, достатньо добре піддається лікуванню і має більш оптимістичні прогнози, але при умові, якщо терапію і реабілітацію проводити своєчасно: у віці 5-10 років. Важливо не пропустити цей час.

Батькам же слід глибоко, душею зрозуміти біду, що сталася з їх дитиною та задуматися над зміною власної поведінки й свого ставлення до дитини, зміною психологічного мікроклімату в сім'ї (дорослі повинні менше сваритися, більше часу приділяти дитині, проводити дозвілля разом).

Правила поведінки з гіперактивною дитиною ми Вам назвемо, але слідувати їм формально, без внутрішнього переконання й настрою марно.

А тому, дорогі мами, татусі, бабусі, дідусі, почніть з себе. Розвивайте в собі мудрість,

доброту, терпіння, не зривайтесь на крик, не впадайте в невпинне сюсюкання. Будьте врівноваженими, послідовними, суворими, але справедливими.

1. У своїх стосунках з дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона на це заслуговує, помічайте навіть незначні її успіхи. Пам'ятайте, що гіперактивні діти ігнорують зауваження й догани, але чутливі до найменшої похвали.

2. Не застосовуйте фізичні покарання. Будуйте Ваші стосунки з дитиною на довірі, а не на страху. Вона завжди повинна відчувати Вашу допомогу й підтримку. Формуйте у дитини адекватну самооцінку.

3. Особливо важливий фізичний контакт з дитиною. У напруженій ситуації обійміть її, притисніть до себе, погладьте, заспокойте, скажіть лагідне слово - в динаміці це дає виражений позитивний ефект, оскільки м'язова та емоційна напруга дитини будуть знижуватися. А постійні зауваження й обмеження лише збільшують прірву між батьками та їх дітьми.

4. Частіше говоріть «так», уникайте слів «ні», «не можна», «не чіпай», «забороняю», оскільки це для дитини, фактично, пустий звук.

5. Доручіть дитині частину домашніх справ, котрі необхідно виконувати щоденно (купувати хліб, мити посуд, годувати собаку тощо) та ні в якому разі не виконуйте їх за неї.

6. Заведіть щоденник самоконтролю й відмічайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома й у школі.

7. Введіть бальну або знакову систему винагородження (можна кожний гарний вчинок позначати зірочкою, а за певну їх кількість нагороджувати іграшкою, солодощами або давно обіцяною поїздкою).

8. Уникайте завищених чи, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед нею завдання, які відповідають її можливостям.

9. Визначіть для дитини рамки поведінки - що можна, а чого не можна. Вседозволеність безперечно не принесе ніякої користі. Незважаючи на певні недоліки, гіперактивні діти повинні справлятися зі звичними для всіх однолітків проблемами.

10. Система заборон повинна обов'язково супроводжуватися альтернативними пропозиціями. Наприклад, дитина починає рвати шпалери (цілком розповсюджений прояв). Безумовно, слід зупинити її й дати замість цього який-небудь аркуш паперу: «Спробуй порвати ось це, а коли закінчиш, збери всі шматочки в пакет».

11. Постійно вимагайте повторити, як дитина почула та зрозуміла звернення до неї. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

12. На певний проміжок часу визначайте дитині лише одне завдання, щоб вона могла його повністю і якісно виконати. Наприклад, з 8.30 до 9.00 прибирати постіль. Для цього можна використати будильник або кухонний таймер. Спочатку обговоріть завдання, а потім підключайте техніку. Це буде сприяти зниженню агресії.

13. Завдання повинні бути простими і конкретними («почисти зуби, а тепер одягайся», а не «збирайся до школи»).

14. Не нав'язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками, а не наказами. Вимагайте виконання правил, які стосуються її безпеки й здоров'я. Оскільки гіперактивні діти часто бувають моторно незграбними, роблять небезпечні дії, не думаючи про наслідки, тому їх слід оберігати від можливих травм голови.

15. Демонстративна поведінка Вашої дитини - це її спосіб привернути Вашу увагу. Проводьте з нею більше часу: грайте, навчайте, як правильно спілкуватися з іншими людьми, як поводити себе в громадських місцях, переходити вулицю та іншим соціальним навичкам.

16. Дотримуйтесь вдома чіткого розпорядку дня. Вживання їжі, прогулянки, ігри, відхід до сну повинні здійснюватися в один і той самий час. Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.

17. Вдома необхідно створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було б виділити їй окрему кімнату або частину її для занять, ігор, усамітнення, тобто створити власну «територію». У кімнаті повинна бути мінімальна кількість предметів, які б не відволікали й не розсіювали б увагу дитини. Колір шпалер має бути не яскравим, заспокійливим (краще за все блакитний). Було б добре організувати в її кімнаті спортивний куточок.

18. Якщо дитині важко вчитися, не вимагайте від неї високих оцінок з усіх предметів. Достатньо мати гарні оцінки з 2-3 основних.

19. Створіть необхідні умови для навчання. У дитини повинен бути свій куточок. Під час занять на столі не повинно бути нічого, що відволікало б її увагу. Над столом не повинно бути ніяких плакатів і фотографій.

20. Уникайте по можливості великого скупчення людей. Перебування в магазинах, ринках тощо вкрай збуджують дитину.

21. Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю й зростання рухової активності. Обмежуйте час перебування перед телевізором і комп'ютером.

22. Слідкуйте за тим, щоб дитина висипалась. Недостача сну призводить до ще більшого погіршення уваги й самоконтролю і, як наслідок, до некерованої поведінки.

23. Розвивайте в неї усвідомлене гальмування, вчіть контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує, від 1 до 10, а потім від 10 до 1.

24. Пам'ятайте! Ваш спокій - найкращий приклад для дитини.

25. Надавайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденні фізичні навантаження на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички, зокрема, загартування. Але не перевтомлюйте дитину!

26. Виховувайте в дитини інтерес до якого-небудь заняття. Їй важливо відчувати себе вмілою та компетентною в якійсь справі. Задача батьків - знайти ті заняття, які б «удавались» дитині й підвищували її впевненість у собі. Проте не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках, особливо в тих, де є значні навантаження на пам'ять та увагу, а також, якщо дитина не отримує особливого задоволення від цих занять.

27. Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.

28. Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають ту саму проблему.

Головне у співпраці з гіперактивною дитиною - постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій.

Найголовніший принцип: карати можна лише після системи заохочень та похвали за бажану поведінку. Покарання слід використовувати дуже обережно.

Принципи покарання:

1. Перш ніж карати, ми маємо зрозуміти, що сталося.

2. Вибір ефективного способу покарання (не кричати й лупцювати, а, наприклад, використовуйте метод штрафування, метод таймауту, позбавлення привілеїв).

3. Якщо ж ви все-таки вирішили покарати дитину, то потім ви не повинні її жаліти чи плакати разом з нею та просити пробачення.

4. Покарання має бути застосоване одразу.

5. Якщо караємо, то ми маємо бути спокійними, не сердитися й не гніватися.

6. Перед покаранням має бути чітке та коротке пояснення, для чого ми це робимо.

Помилки покарання:

1. Покарання як помста.

2. Покарання як приниження.

3. Покарання не має моделювати негативних рис поведінки.

4. Карати не дитину, а її поведінку (чітко це розмежовувати).

5. Не карати позбавленням любові («Віддам тебе до інтернату!», «Виростеш бандитом!»).

Найважливішим у роботі з гіперактивною дитиною є співпраця з батьками та вчителями. Кожен з членів сім'ї має усвідомлювати проблему та бути готовим її вирішити, навіть якщо це потребуватиме значних зусиль з їхнього боку.

Вчитель-дефектолог Шумейко В.В.

ВПЛИВ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ НА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати зверненне до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають затримку психічного розвитку і порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.

Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовленнєвих навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін.

Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення. Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання.

Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.

З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад “Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи.

Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій.

Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання:

Розминати пальцями пластилін, глину.

Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.

Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

Стискати та розтискати кулачки.

Робити м’які кулачки, які можна легко розтиснути і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш.

Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

Показувати окремо тільки по одному пальчику.

Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.

Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

Нанизувати великі ґудзики на нитку.

Зав’язувати вузлики на мотузці.

Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.

Закручувати шурупи, гайки.

Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

Складання матрьошок.

Малювання у повітрі.

Ігри з піском, водою.

Малювати, розфарбовувати, штрихувати.

Різати ножицями.

Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. “Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході “пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення.

“Пальчикові ігри” – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях “праворуч”, “ліворуч”, “вгору”, “вниз” і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути погладжування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками.

Моя сім’я

Цей пальчик – мій дідусь,

Цей пальчик – моя бабуся,

Цей пальчик – мій татусь,

А оцей - моя матуся,

Ну, а цей маленький – я,

Ось уся моя сім’я (Почергове згинання пальчиків починаючи з великого)

Хованки

Пальці в хованки всі грались

Ось так, ось так,

В кулачки всі заховались,

Ось так, ось так. (Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити кулачком)

Зайці

Скаче зайчик перший

Під високою сосною,

А під другою сосною,

Скаче зайчик другий. (Вказівний і середній пальці правої руки підняті вгору, всі інші випрямлені і з’єднані. Долонею правої руки тримати вертикально вгору. Пальці широко розставлені. І так само іншою рукою)

Соління капусти

Ми капусту порубали,

Свіжу моркву натирали,

Ми капусту посолили,

З неї соку надушили. (Різки рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки. Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно стискаємо пальці обох рук в кулаки)

Коза і козенята

Іде коза рогата,

Коза бородата,

Козенятко спішить,

Дзвоником дзвенить. (Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснути до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з великим, опущені до низу)

Замок

На дверях замок висить,

Ми його відкриєм вмить.

Постукали, покрутили

І легесенько відкрили. (Ритмічні швидкі з’єднання пальців обох рук в замок. Пальці зціплені в замок, руки тягнуться в різні сторони. Рухи зціпленими пальцями від себе, до себе. Пальці зціплені біля долонею постукують один одного. Пальці розціплюються, долоні в сторони.)

Коментарi